Тарас Шевченко - Рефераты - История Украины - Библиотека

Исполнители
Безопасность заказов и сделок
Время на проверку работ
Войти
Blues - автор студенческих работ

VIP! Blues  ЧАТ

Рейтинг : 673
Отзывы: (-1/0/+28)

kamil - автор студенческих работ

VIP! kamil  ЧАТ

Рейтинг : 14753
Отзывы: (-0/3/+428)

Физика, механика, сопромат
Thumbelina - автор студенческих работ

VIP! Thumbelina  ЧАТ

Рейтинг : 1254
Отзывы: (-0/0/+9)

Omikron - автор студенческих работ

VIP! Omikron  ЧАТ

Рейтинг : 40
Отзывы: (-0/0/+3)

Широкий спектр тех. и спец предметов, опыт 16 лет
coolsolver - автор студенческих работ

VIP! coolsolver  ЧАТ

Рейтинг : 6269
Отзывы: (-0/7/+301)

Елена Вахрушева - автор студенческих работ

VIP! Елена Вахрушева  ЧАТ

Рейтинг : 7149
Отзывы: (-6/0/+337)

Математические Гуманитарные рефераты контрольные
nataly.mirko - автор студенческих работ

VIP! nataly.mirko  ЧАТ

Рейтинг : 3846
Отзывы: (-7/4/+161)

Студентам в помощь
VIP Исполнители
ВЫПОЛНИМ
Лента заказов

  • Заказать Работу
  • Готовые работы
    Заметки
    Библиотека
    Файлообменник
    Как сделать заказ
    Исполнители
    Магазин
    Новости
    Видео, ТВ и Радио
    Дисциплины
    Статьи, Опросы
    Форум
    Контакты
    Исполнители
  • Математические
  • Физика-Химия
  • Технические
  • Программирование
  • Гуманитарные
  • Экономические
  • Юридические
  • Иностранные языки
  • Другое, Разное
  • Статьи, Копирайтинг
  • Создание сайтов
  • Раскрутка сайтов
  • Дизайн, Графика
  • Аудио/Видео
  • Сообщения форума
    Разговоры обо всем (от А до Я)
    Посмотрим, посмеёмся! ;)
    Поздравим всех!
    Что делать, если научный руководитель выдвигает идиотские требования?
    Преобразование из Mathcad в Word
    Как Вы организовываете сдачу экзамена онлайн?
    Расценки. Что сколько стоит.
    Скорбь по безвременно ушедшему
    как выбрать подарки подруге
    Как повысить уникальность текста?
    День рождения
  • Cегодня (1): shark
  • Завтра: efimovashura  ApBrISBn  TroekNet 
  •  

    Тарас Шевченко

    Библиотека - файл № 53145    

    План

    1.    Тарас Григорович Шевченко –невичерпний і нескінченний.
    2.    Ставлення російської громадськості і журналістики 30-50-х років ХІХ століття до України.
    3.    Тарас Шевченко – велетень духу; совість, голос і пісня народу.
    4.    Історія життя Шевченка.
    5.    Перша подорож на Україну.
    6.    Становище України у творчості Шевченка – джерело величезної революційної енергії.
    7.    Перший твір на історичну тему.
    8.    Обурення Шевченка соціальною несправедливістю.
    9.    Невдоволення поета байдужістю, пасивністю і відсутністю патріотичних подвигів українського народу.
    10. Знайомство із членами таємного товариства і вступ до нього.
    11. Арешт та життя у засланні.
    12. Значення Кирило-Мефодіївського братства.
    13. „Після Заповіту”. Устим Махно.

                
             Тарас Григорович
    Шевченко (1814-1861)
                  Уже для багатьох поколiнь українцiв – i не тiльки українцiв—Тарас Григорович Шевченко означає так багато, що сама собою створюється iлюзiя, нiби ми все про нього знаємо, все в ньому розумiємо, i вiн завжди з нами, в нас. Та це лише iлюзiя. Шевченко як явище велике й вiчне – невичерпний i нескiнченний. Волею iсторiї вiн ототожнений з Україною i разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе новi днi i новий досвiд народу, вiдзиваючись на новi болi й думи, стаючи до нових скрижалiв долi. Вiн росте й розвивається в часi, в iсторiї i нам ще йти i йти до його осягнення. Ми на вiчнiм шляху до Шевченка…
                  Тараса Шевченка розумiємо настiльки, наскiльки розумiємо себе – свiй час i Україну в ньому. Але, щоб краще зрозумiти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспiльства XIX столiття. Вiн сам приходить у наш день. Але й ми повиннi йти у його час. Лише так мiж нами й ним буде глибше взаєморозумiння.
                  Ми щиро запхоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповiстю i моральною чистотою, почуттям соцiальної i нацiональної справедливостi, вiдданiстю правдi i свободi. Та чи можемо сповна уявити собi, що за цим стояло, скiльки це вимагало душевних сил i боротьби, скiльки це коштувало мук i болю, скiльки для нього треба було прозрiнь думки i висоти духу? Щоб це уявити, треба добре знати не лише самого Шевченка, а й його епоху, атмосферу життя суспiльства, його сучасникiв. А також конкретний контекст полiтичного, iдеологiчного, культурного життя Росiйської iмперiї середини XIX столiття, в якому поставало i утверджувалося нове, шевченкiвське самоусвiдомлення України.
                  Коли поглянути на ставлення росiйської громадськостi i журналiстики 30-50-х рокiв  XIX столiття до України та вiдроджуваної української лiтератури, то впадає у вiчi строкатiсть i суперечливiсть картини оцiнок, мiркувань, прогнозiв.  Вона не вкладається в апрiорну схему, до якої десятилiттями вдавалася спрощувальна, заспокiйлива думка: мовляв, прогресивнi сили росiйської громадськостi пiдтримували зусилля українцiв, а реакцiйнi – їм перешкоджали. Насправдi все було складнiше, драматичнiше i заплутанiше.
                  Росiйська громадськiсть першої половини XIX столiття перебувала значною мiрою в полонi упереджень i елементарного незнання iсторичних, культурно-традицiйних, мовних та iнших аспектiв процесу вiдродження української лiтератури – як провiщення нацiонального вiдродження взагалi.      Багатьом здавалося, що це – пуста витiвка окремих оригiналiв або iнтриганiв, яка не спирається на якусь традицiю чи грунт. Вiдоме висловлювання Вiссарiона Бєлiнського про те, що нiбито лише возз'єднавшись iз Росiєю, Україна вiдчинила дверi освiтi й цивiлiзацiї. Таке довiльне мiркування цiлком суперечило iсторичним фактам, якi свiдчили про прямо протилежне – i про високий рiвень освiченостi й культури в Українi ХVII-XVIII столiть, i про визначальну роль українських просвiтителiв, культурних i церковних дiячiв в iсторичному життi Росiї XVII-XVIII столiть.
                  У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина — одна з найбільших вершин людського генія. Т. Шевченко - велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість і духовне розкріпачення мас Т. Шевченко здійснив найвище суспільне призначення поета. В історію людської культури він ввійшов не тільки як геніальний народний поет України, а й як найбільший, поряд з О. Пушкіним і А. Міцкевичем , поет слов'янства, як поет-гуманіст світового значення.
                  Тарас Шевченко був совістю, голосом i піснею народу. Уся попередня українська література — це тi струмочки i річечки, що несли свої води вперед, щоб потім, злившись, створити безмежне i бездонне море, яким нам уявляється Тарас Григорович Шевченко.
                  Кобзар — у своїх беземертних поезіях говорив те, що хотів сказати сам народ, якби він міг висловити все, що таїлося у його душі. Шевченко заговорив так, як народ ще й не говорив, але він готовий уже був заговорити i тільки чекав, щоб знайшовся митець, котрий би оволодів його мовою i його тоном.
                  Слово Шевченка багатогранне i містке, як саме життя! Як життя, воно невмируще й вічне. Нев'януче слово Шевченка не розгубило свої сили: ніжно звучить у піснях закоханих i в ласкавих піснях матері над дитячою коляскою, воно переповнене щирим співчуттям i надією для тих, хто ще страждає в неволі, воно заклично гримить для тих, хто піднімається проти неправди й визиску.
                  Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.
                   Підлітком обходив Тарас усі навколишні села і згоден був на будь-які умови, аби досягти премудрості малярського мистецтва.
                  Поет навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. Був задум створити ілюстрований альбом „Живописна Україна”, який розповів би про різні події української історії. Серед зроблених Тарасом Шевченком малюнків бачимо сцени, що збуджували почуття національної гордості („Дари Богданові і українському народові”), викликали думки про найтяжчі жертви, що їх приніс український народ під час боротьби з ворогами („Кара смерті над Іваном Підковою”, „Петро Полуботок у Петербурзі”, „Семен Палій у Сибіру”), а також відображено кару за національну зраду („Сава Чалий”).Шевченко хотів дати якнайповніший образ всього того, що українців вирізняло серед інших народів. Він прагнув не тільки пропагувати культ славетного минулого України, а й збуджувати зацікавленість й любов до всього національного українського.
                  Цілу епоху в освоєнні Біблії українською поезією становлять твори Тараса Шевченка на теми Старого й Нового Заповітів. Він не лише розширив тематичне коло сюжетів і мотивів, крім псалмів, наслідуючи пророків і ряд євангельських сюжетів.
                  Найголовніше те, що, надавши своїм творам неповторного мистецького забарвлення, поет використовував „вічні” теми для того, щоб краще і виразніше показати національно-духовні потреби свого народу. Згадаймо ,наприклад, такі прекрасні твори, як „Псалми Давидові”, „Марія”.
                  У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина - одна з найбільших вершин людського генія. Т. Шевченко - велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість і духовне розкріпачення мас Т. Шевченко здійснив найвище суспільне призначення поета. В історію людської культури він ввійшов не тільки як геніальний народний поет України, а й як найбільший, поряд з О. Пушкіним і А. Міцкевичем , поет слов'янства, як поет-гуманіст світового значення.
                  Історія життя Шевченка — це повість про те, яким страшним для гнобителів може бути гнів людини, що увібрала у себе гнів усього народу; якою незламною може бути воля людини до свободи, якщо та воля гартувалася у вогні народиих прагнень, це повість про те, які перешкоди може подолати людина на шляху до мети, коли людина — справжній борець.
                  Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
                  Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
                  1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.
                  Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.
                  Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”.
                  Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.
                  У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.
                  1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.
                  21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
                  Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна” і “Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка — “Кобзар”.
                  Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили “Кобзар” і твори, надруковані в “Ластівці”, підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (написана у 1839 — 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині — антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії “Гайдамаки” опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі “Современник”.
    Критичні відгуки на “Кобзар” і “Гайдамаків” були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою (“Сын Отечества”, “Библиотека для чтения”). Особливо прихильною була рецензія на “Кобзар” у журналі “Отечественные записки”, критичним відділом якого керував В. Бєлінський.
                  Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію “Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму “Невеста” (зберігся фрагмент “Песня караульного у тюрьмы”). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою “Слепая”. Того ж року створює історичну поему “Гамалія” (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма “Назар Стодоля” (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 — 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.
                  У 1844р. вийшло друге видання “Кобзаря”. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як “мужицький поет” і поет-патріот.
                  Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 — 1847 (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів “Три літа” (яка включає поезії 1843 — 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту).
                  Період “трьох літ” — роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Його художню систему характеризує органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінуючою тенденцією стає прагнення об'єктивно відображати дійсність у всій складності її суперечностей. У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори (“Сова”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим...”), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним (“Сон”, “Єретик”), і твори суто романтичні (“Великий льох”, “Розрита могила”, історичні поезії періоду заслання). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас “відкритий”, тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв'язував.
                  Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського — М. Рєпніним, з колишнім членом “Союзу благоденства” О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”, який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому, що вважається першим твором критичного реалізму в українській графіці, вийшов 1844р. у Петербурзі.
                  На Україні Шевченко написав два поетичних твори — російською мовою поему “Тризна” (1844р. опублікована в журналі “Маяк” під назвою “Бесталанный” і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему “Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.
                  Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) та ін. Усі свої поезії 1843 — 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) — поему “Осика”. Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали увійти його твори 1843 — 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р. передмову, в якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.
                  Тарас Шевченко – великий син України, гордість і слава наша. Творчість поета – згусток добра і правди. Він був сіячем на духовній ниві нашого народу.                                                      Він вірив, що є сила, котрій треба поклонятись, бо вона, духовність і найсвятішому її розумінні, врятує людство від морального та духовного спустошення, виродження, збідніння. Цією силою є Бог.
                  Творчість Тараса Шевченка, густо й щиро зрошена любов`ю до Бога, є нашим національним золотим фондом духовності. Нам і берегти це духовне багатство, щоразу звертатися до нього в дні радощів і в години смутку. Будемо робити так, як робив Кобзар: носити Бога в душі і серці, вірити в його силу, доброту і могутність.
                  Серед молоді 1840-х років найвище підносилася постать однієії людини — Тараса Шевченка. Можна сперечатися про те, чи хтось із українців тієї доби справив на своїх співвітчизників сильніший вплив, ніж Шевченко. Але те, що в історії народу, який підводився на ноги у середині XIX ст.,  таке видатне місце посів саме поет, не було чимось винятковим. Культурна діяльність була єдиною цариною, де позбавлені держави українці могли виразити свою самобутність: тому часто провідну роль «будителів народу» відігравали поети, письменники, вчені. I все ж важко знайти інший приклад людини, поезія та особистісь котрої такою повною мірою втілила національний дух, як це для українців зробив Шевченко.
                  Слово «Україна» — одне iз найчастiш вживаних у поезiї Т.Шевченка. Почуття саможертовної любовi до Вiдчизни висловлено з такою силою пристрастi, що до них важко вiдшукати аналогiй.
                  Але водночас подвiйно (соцiально i нацiонально) пригнiчене становище України могло стати i стало – у творчостi Шевченка передовсiм – джерелом величезної революцiйної енергiї.
                  Саме тому, що в Українi, яка ще пам'ятала часи козацтва, яка ще спiвала про недавню волю i про «Катерину, що уярмила степ широкий, край веселий», - особливо гостро вiдчувалися страхiття крiпацтва i особливо сильний був протест проти нього, - саме тому (а не тiльки через обставини особистої долi) Шевченко досягнув у викриттi крiпосного ладу (всiх його аспектiв) такої пристрасті й глибини, що важко когось поставити поряд з цим оглядом.
                  Саме тому, що Шевченко був вiдданим сином поневоленого народу i прагнув його визволення, вiн так щиро перейнявся долею iнших пригноблених народiв царської Росiї i нiякi забобони чи бар'єри не стримували його братнiх почуттiв. Задовго до того, як склалася концепцiя загальноросiйської революцiйної демократiї в нацiональному питаннi (що вiдбивала погляди не лише росiйських революцiонерiв, а й тою чи iншою мiрою i прогресивних дiячiв усiх народiв Росiї), Шевченко в поемi «Кавказ» затаврував царську Росiю як тюрму народiв i солiдаризувався з тими, хто не хотiв скоритися; сказав про бiль, сльози i гнiв усiх жертв царизму. Боротьба його власного народу, i боротьба кавказьких горцiв органiчно включалася в його загальну поетичну картину i полiтичну концепцiю боротьби людства за свободу i гiдне життя.
                  Нiколи i нi в чому не пiдносив Шевченко свiй народ над iншими, взагалi не шукав у ньому рис, якi були б властивi лише йому i бiльш нiкому. Вiн був не нацiоналiстом чи iнтернацiоналiстом, а просто Людиною в родовому значеннi цього слова, - при тому, що був сином свого часу i свого народу, подiляв їхнi вади в малому, але у великому, значному йшов на цiлу епоху попереду. Знав свiй обов'язок перед вселюдською сiм'єю народiв, але мав мужнiсть i тiй сiм'ї народiв нагадати про її вселюдський обов'язок перед своєю знеславленою нацiєю, без рiвноправного утвердження якої свiт буде неповний i несправедливий, отже, i не матиме виправдання перед совiстю й розумом. Не про гординю чи самозвеличення  йшлося, не про суперництво з кимось, а про правду i справедливiсть.
                  Першим твором на історичну тему була поема “Тарасова ніч” (1838) про
    перемогу козацько-слов’янського війська на чолі з Тарасом Федоровичем
    (Трясилом) над польським військом під Переяславом 1630 р. Повторенням
    образу “панків” Шевченко підкреслював соціальний характер визвольної
    боротьби проти феодалів.
                  Визвольним козацьким походам у Туречену присвячено невеличку поему
    “Іван Підкова” (1839). Воскресивши в пам’яті народній героїчну сторінку української історії, поет славив боротьбу за волю. До оцінки історичних подій Шевченко підходив не з точки зору тодішньою офіційної історіографії, а з погляду народу. Важко поневоленому народові. Тому серце поета плаче, вимагає правди на землі. Проте Шевченко не впадає у відчай, серце поета болить од того, що “заснула країна”, і йому хочеться збудити народ, закликати його до нової боротьби за волю, за землю, за правду “на сім світі”. Поступово Шевченко почав розбиратись в людях, їх соціальній природі.
                  Прозріванню поета сприяла сама дійсність, значною мірою передова
    література, зокрема російська. Важливим із цього прикладу є вірш-посвята
    “Гоголю”, написаний 30 грудня. Шевченко не був особисто знайомий з Гоголем,
    і дуже шкодував, що таке знайомство не відбулось. Читав він усі твори
    великого краянина, не раз бачив на сцені ревізора. Нагадаймо, що ще 1842 р.
    Він намалював картину “Зустріч Тараса Бульби із синами”. Пригадаймо що в
    Яготині поет сперечається з Варварою Репніною, щодо оцінки “Мертвих душ”.
    Можливо, що під час гастролей Щеплена він ще раз побачив» ревізора” й
    незабаром до цього написав посвяту її авторові. Слід нагадати боротьбу
    навколо творчості Гоголя, зокрема, навколо мертвих душ. Уся передова
    література вустами Бєлінського оцінила реалістичний твір. Реакція ж зняла
    галас. Вона бачила у творах Гоголя лише смердючі картини, бруд на бруді
    вимагала автора у кайданах відправити в Сибір. Певною мірою вплив цього
    голосу підпала Репніна. Але Шевченко дуже рідко помилявся у своїх
    літературних оцінках. У даному разі він розумів усе реалізуючі значення
    критичне реалізму Гоголя. Тому й звертається до нього з найтеплішими
    словами: «великий мій друже», «брате».
                  Обурення Шевченка соціальною несправедливістю нероздільно переплітається з його ненавистю до національного гноблення на Україні, на цій «нашій несвоїй землі», як він про неї писав. Непримиренний ворог царського самодержавства, він закликає до самовизначення України задовго до того, як цю ідею підтримали його помірковані колеги-інтелігенти. Така спрямованість з усією очевидністю проступає в його тлумаченні історії України, цієї найулюбленішої з його тем. Богдан Хмельницький для Шевченка — і «геніальний бунтар», і людина, відповідальна за фатальний союз України з Росією, внаслідок чого Україна втратила своє самоврядування. Його симпатії на боці таких козацьких ватажків, як Полуботок, що повставали проти царів: тих же, хто потурав Москві, він нещадно засуджував. Шевченко не приховує ненависті до Петра І, називаючи його «тираном» і «катом», та й до Катерини II він ставиться не краще.      Полемізуючи з найвидатнішим російським поетом Олександром Пушкіним, який вихваляв цих монархів, Шевченко писав:

    Тепер же я знаю:
    Це той П є р в и й, що розпинав
    Нашу Україну,
    А  В т о р а я доконала
    Вдову-сиротину.
    Кати! кати! Людоїди!


                  Але націоналізм Шевченка не був шовіністично обмеженим. Він вважає прагнення України до свободи складовою всезагальної боротьби за справедливість. Як свідчать поема «Єретик», присвячена знаменитому чеському великомученику Янові Гусу, та поема «Кавказ», поет симпатизує пригнобленим народам усього світу.
                  Поезія Шевченка (деякі її зразки були настільки бунтарськими, що їх не публікували аж до 1905 р.) розбурхувала в його сучасників нові хвилюючі думки й почуття. Історик Костомаров писав: «Шевченкова муза зірвала покрови, що закривали від нас життя народу, й споглядати його було страшно, солодко, боляче й п'янко».
                  Шевченко, змусив своїх колег бачити в народі не лише барвисті звичаї, а й його страждання. В історії козацтва він шукає не романтичних героїв, а уроків, що ведуть до кращого майбутнього. Україна для нього не просто мальовничий регіон Російської імперії, а край, що може й має стати незалежним.
    Значення Кирило-Мефодіївського товариства _ важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.
                  Поет, невдоволений байдужістю, пасивністю всіх тих, хто мав боротись за соціальне й національне визволення українського народу. Боротьба за соціальне визволення народу, за повалення кріпосницько-поміщицького ладу i царизму — основа Шевченкового патріотизму.
                  

                  Невдоволений поет і тим, що тепер немає патріотичних подвигів, подібних до легендарних учинків Тараса Бульби  й Івана Гонти. У гостросатиричних образах Шевченко висміював слова з облудних царських маніфестів, реакційної преси: ”Лепта удовиці”, “престолові отечеству”.
                  Знаменно, що своїми революційними думками Шевченко ділиться саме з
    Гоголем, людиною особисто далекою від революції, але своєю реалістичною
    творчістю близько поетові до духу. Визначає він одну з найхарактерніших
    рис автора “Мертвих душ”- єдність сатири й елегії: сміх крізь сльози. Цією
    рисою Гоголя також була співзвучна Шевченкові.
                  Уся попередня мистецька і громадська діяльність поета була направлена на те, щоб жити одним життям з людьми, якнайглибше знати їхні думи й сподівання, самому «стати чоловіком» — людиною, що розуміє запити народу і часу.
                  Ці прагнення не тільки підказували йому викривальні й закличні строфи поем «Сон», «Кавказ», грізної інвективи й повчання «І мертвим, і живим...», а й спрямовували до практичної суспільно-політичної боротьби із самодержавно-кріпосницьким ладом за сім'ю велику, вольну, нову визволених народів, сім'ю, створену на засадах соціальної справедливості.
    Ці прагнення Шевченка й спричинили його участь у таємній політичній організації.
                  У столиці поет познайомився і зблизився з Миколою Костомаровим, ад’юнкт – профессором  історії Київського університету – одним з організаторів таємного товариства, але в той час ліберали й демократи шли разом, і ті й другі
    виступали проти самодержавства й кріпосництва. Учений знав не тільки
    друковані, але й революційні твори поета, зокрема, захоплювався поемою
    “Сон”.
                  Шевченко познайомився також з іншими членами таємного товариства:Миколою Гулаком, Іваном Посадом, Панасом Марковичем, Дмитром Пальчиковим, зустрівся ще раз із Василем Білозерськом, який у листі до М. Гулака вперше назвав Шевченка геніальною людиною. Саме в цей час Кирило-Мефодіївське товариство оформляється як таємнаантикрипосницька організація. Серед учасників Кирило-Мефодіївського товариства, звичайно, не було одностайності й безоглядної єдності в поглядах. На зібраннях чулися глухі суперечки. Особливо загострилися вони з приходом Тараса Шевченка, який, за свідченням членів товариства, «приїхав на Україну з готовими думками про волю».
                  Багато з того, що висувало в своїх програмних положеннях  товариство,  приваблювало  великого  поета.   Він  також давно  мріяв   про  свободу  для   слов'янських  народів,   щоб «житом-пшеницею, як золотом,  покрита,  не розмежованою оставалась навіки од моря і до моря — слов'янська земля», щоб потекли «в одно море слов'янськії ріки», проте цей омріяний час він зв'язував зі збройною боротьбою проти гнобителів.
                  Давно вже мріяв Шевченко про визволення народу з кріпацької неволі. І не тільки мріяв, а й боровся в ім'я цього. Тільки шляхи ті знову-таки зовсім розходились із тими шляхами, якими хотіли йти Куліш і Костомаров.
                  Після арешту Шевченко на допитах зконспіративних міркувань заперечував своєю участь в товаристві, але зі спогадів Костомарова відомо, що поет знав про ідеї організації і співчував їм. Більш того деякі приперчені вирази на адресу Катерини ІІ  в программному документі товариства  “Книги бітів українського народу” свідчать про можливу участь і Шевченка в його складанні.
    Проте одностайності в поглядах усіх членів товариства не було, зокрема між ліберальною й демократичною його частинами. В тих же споминах
    Костомарова йдеться про те, що до ідей організації Шевченко поставився  “із
    великим завзяттям і крайньою нетерпимістю”, що стало приводом багатьох суперечок між Шевченком і Костомаровим. 6 квітня Фундуклей повідомив ІІІ відділ про арешт художника Шевченка, перелічивши, що в нього забрали під час арешту, зокрема, про “рукописну книжку з малоросійськими власного його творення віршами, в яких багато підбурливого й злочинного змісту...” (“три літа”). Того ж дня Шевченко в супроводі квартального наглядача й жандарма поштовим трактом через Білорусь відправили до Петербурга. У Броварах поет зустрівся з
    матір’ю Костомарова і його нареченою А. Неагельською, які також їхали до
    Петербурга. Із сльозами в очах Шевченко сказав: “Оце ж бідна Миколина мати,
    а це, мабуть, його молодесенька”. 17 квітня поета привезли до Петербурга й ув’язнили в казематі  ІІІ відділу.
                  Справу Кирило-Мифодіїського товариства розглядав не суд, а ІІІ
    відділ. Кирилло-Мифодіївці поводились по різному. Найбільш мужньо тримались
    Т. Шевченко й М. Гулак. Поет не визнавав себе членом товариства, але
    відверто говорив про причини, які його спонукали писати революційні вірші.
    Писар ІІІ відділу так записав відповідь Шевченка: ”Бувши ще в Петербурзі , я
    чув скрізь зухвальства й осуд государю й уряду. Повернувшись до Малоросії,
    я почув ще більш й гірше між молодими й між статечними людьми; я побачив
    злидні й жахливе пригнічення селян поміщиками, посесорами та економами
    –шляхтичами, і все це робилось й робиться іменем господарства й уряду...”
                  Жандарми лишилися невдоволені відповідями Шевченка, але й після
    очної ставки з Ю. Андрузьким поет нічого не визнав. Можливо цей день
    одбився пізніше в сні Шевченка; “Немовби рубеліт... у своєму затишку
    кабінеті перед палаючим каміном марно навертав мене на шлях істинний,
    погрожував тортурами і кінець кінцем плюнув і назвав нелюдом.
                  Після закінчення слідства начальник ІІІ відділу граф склав
    доповідь про “Украйно-славянское общество” (так вони назвали товариство).
    Шевченко в доповіді виділили окремо: “... вірші його подвійно шкідливі й
    небезпечні... за обурливий дух і зухвалість, що виходить за всякі межі, йог
    слід визнати одним  із най важливіших злочинцем”. У розділі “Решение дела”
    йшов присуд художника Шевченка, за складання обурливих вищою мірою
    зухвалих віршів, як обдарованою міцною статурою, призначити рядовим в
    Оренбурзі окремий корпус  із правом вислуги, доручивши начальство мати як
    найстрогіший нагляд, щоб від нього ні, в якому разі не могли виходити
    обурливі й пасквільні твори”.
                  Микола І затвердив вирок у цілому , але проти прізвища  Шевченко
    дописав “Під найсуворішій нагляд із забороною писати й малювати”. Окремим пунктом у доповіді Орлова записано про заборону видавати й
    поширювати твори Шевченка, Костомарова й Куліша.
                  30 травня царську конфірмацію оголошено ув’язненим . Того ж дня ІІІ
    відділ передав Шевченка в розпорядження військового  міністерства.
                  Непохитність і незламність Шевченка, виявлені ним під час слідства,
    позначилися й на його віршах, написаних у казематі ІІІ відділу. Писати він
    почав 17 квітня, із першого ж дня ув’язнення. Вірші записані дрібнім  почерком на аркуші тонкого поштового паперу. Аркуш цей нині зберігається у фонді номер один в інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка. Його складено вчетверо  й трохи
    затерто. Шевченко, очевидно вивіз цей аркуш із каземату на заслання, тут
    згодом переписав у першу завальну книжку, а ще пізніше , після заслання ,
    у більшу книжку під назвою “У казематі”.
                  Почалася муштра і життя у смердючій казармі. Проте поруч із гнітючою солдатчиною на засланні були в поета  і світлі промені.
                  Знайшлися добрі, гуманні люди. Це перш за все комендант фортеці генерал-майор Д. Ісаєв, куратор трилінійних “киргизів”, родом з Чернігівщині, лікар із фаху М. Олександрійський, який згодом інформував Шевченка про революцію 1848 р. У Франції,  група засланців поляків: О. Фішер, Б. Колесінський, І. Завадський, С. Крулікевич. Сюди можна зарахувати й офіцера поляка
    М. Московського. Засланці поляки були плотськими революціонерами, але як
    гуманні, освічені люди робили все для полегшення долі українського поета.
    Так, О. Фідер,  який навчав дітей коменданта, ввів Шевченка в коло
    знайомих, постійних відвідувачах Ісаєва. Поету було дозволено жити не в
    казармі, а в помешканні писаря  П. Лаврентієва. Шевченка відвідував Михайло
    Лазаревський, брат Федора, куратор трилінійних “киргизів” у Троїцьку, який
    у службових бував в Орську.
                  Вважаючи, що йому не заборонено листуватися, поет відновив
    листування зі своїми друзями А. Лизогубом і В. Репніною, подаючи зворотну
    адресу Федора Лазаревського. Він просив надсилати йому книжки й незабаром
    одержав твори Шекспіра двох томах, Лермонтова два томи, “Евгений Онегин”
    Пушкіна. В листі до І. Фудкулея Шевченко просив повернути його речі, де
    була скринька з фарбами, пензлями, олівцями й паперами йому надіслав
    Лизогуб. Якимось чином повернувся  до Шевченка два альбома з його
    малюнками.
                  І в цих важких умовах заслання, солдатчини поет не тільки вижити,
    але й творити для народу, в чому бачив основну миту життя. Революційна
    незламність, а завидки й оптимізм – найхарактерніші риси вдачі Шевченка, що
    давали йому змогу додати всі труднощі і в надзвичайно складних умовах
    творити, писати малювати.
                  Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.
                  Провідною рисою невільницької музи Шевченка є нескореність, революційна непохитність. Ми не знаємо кому саме визначено непохотливість, але в ній виявлена вірність поета своїм переконанням: “Караюсь мучусь.., але не каюсь”.

    Після Заповіту
    В Україні дивовижні
    Зміни відбулися,
    Як товариші впливові
    В пани подалися.
    Ходять в церкву, привселюдно
    Хрестять ситі рожі.
    Ви – холопи. А ми – влада,
    Ставленики Божі.
    Якщо влада ця від Бога,
    А ми – Божі дітки,
    То хто тоді більшість люду
    Обікрав до нитки?
    Хто відповість обкраденим,
    Хто подасть пораду?
    Може варто в день Шевченка
    Зібрати громаду?
    Зберемося, порадимось
    Ми, Тараса діти,
    Та покладем, в знак пошани,
    До підніжжя квіти.
    Коли ж прийшли до Тараса,
    В мить настала тиша...
    У панів що, остаточно
    Поїхала криша?
    Бачуть, пани вищих рангів
    І буржуйські діти
    Тарасові б'ють поклони,
    Покладають квіти.
    Невже могли так Шевченка
    Вони шанувати,
    Якби про них написане
    Встигли прочитати?
    Тарас панів ненавидів,
    Це давно відомо,
    І проти них люд повстати
    Закликав свідомо.
    Всю громаду закликав він,
    Щоб обух сталила
    Та сокиру вигострила
    І волю будила.
    Ворожою, злою кров'ю
    Щоб кропила волю,
    А кайдани розірвавши,
    Мала кращу долю.
    Написав,що молитися
    До самого Бога
    Все покине і полине
    Тільки після того,
    Як понесе Дніпро сивий
    У синєє море
    Кров ворожу з України,
    А з нею – все горе.
    Ми ж кайдани не порвали,
    Не здобули волю.
    Тому Тарас поруч з нами,
    Кам'яний від болю.
    Якщо навіть живий Тарас
    Міг би з нами бути,
    То хто б його надрукував
    І хто б зміг почути?
    А що із живим Тарасом
    Могли ті зробити,
    Котрі зараз б'ють поклони,
    Покладають квіти?
    Реве, стогне бідна більшість,
    Панота не чує.
    Богом даним та народом
    Створеним торгує.
    Страшне лихо в Україні.
    Невже ми не бачим
    Чому ж лише в хатах скраю
    Поодинці плачем?
    Якщо будемо пасивні,
    Сидіть поодинці,
    Усе вкрадуть, а нас знищать
    Всілякі злочинці,
    Українці! Ми ж Тараса
    І козацькі діти!
    Невже будем безкінечно
    Наругу терпіти?
    Зараз влада – сатанинська!
    Не робити шкоду
    Здатна лише одна влада –
    Це ВЛАДА НАРОДУ!!!
                                                                                              Устим МАХНО


                  Шевченко був поетом, драматургом, прозаїком, мислителем, істориком, політичним діячем, етнографом, фольклористом і художником, який залишив велику образотворчу спадщину - понад тисячу творів. Одне слово, геній Великого Kобзаря надзвичайно широкий, багатогранний.

                  10 березня життя Тараса Григоровича Шевченка обірвалося. У травні 1861 року тіло поета перевезено на Україну й поховано біля Kанева, над Дніпром. Час не став для Т. Шевченка мірилом відстані між ним і наступними поколіннями. Свободолюбні, гуманістичні ідеї, якими пройнята його творчість, мали своїм джерелом настрої селянських мас, зростали на грунті поєднання революційної думки й передової художньої культури з визвольними прагненнями народу.

    Список використаної літератури:

    1. В.Анісов, Є. Середа «Від майстра до академіка» – нарис про        Т.Шевченка.
    2. М. Бондар «Образ України в  поезії Т.Г.Шевченка».
    3. М. Х. Коцюбинська «Етюди про поетику Шевченка».
    4. Б. Лепкий «Про життя і твори Т.Шевченка».
    5. Г. Я. Неділько «Тарас Шевченко: життя і творчість».
    6. Марголіс Ю. Д. «Іторичні погляди Т. Г. Шевченко».
    7. Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії.
    8. Ткаченко Н. М. «Исторія у творчості Т. Г. Шевченко».
    9. Євген Шабліовський „Патріотичні ідеї в творчості Шевченка”.
    10. П. М. Федченко „Тарас Григорович Шевченко”.
    11. Орест Субтельний „Україна. Історія”

    Вид литературы:  Рефераты
    Учебный предмет:  История Украины
    Раздел:
    Гуманитарные:
    История.
    Автор: Loveless

    Добавлена 01.02.2010 в 21:57:19



    Голосование


    Случайное стихотворение

    Студентка! Не давай себя в обиду!
    Этот стих посвящается проблеме, которая встречается в учебных заведениях. Это бич, с которым надо бороться.
    Прошу прощения, если кого то обидел, но такая проблема есть.

    Суждено тебе природой
    Быть прекрасной, быть красивой.
    Ты - студентка. Опасайся
    Профессуры похотливой.
    Эти гении науки
    Нет, не все, что несомненно,
    Наровят к тебе подъехать
    Очень даже откровенно.
    Ты не прячешь под шелками
    Свои юные колени,
    Вызывая этим самым
    У них слюновыделенье.
    И своим бесстыжим взглядом
    Пожирают тебя вновь.
    Ведь у них стезя такая
    Менять оценки на любовь.
    Дай отпор и будь строптивой!
    Будь и сложной и простой!
    Будь красивой от природы!
    Будь всегда сама собой!
    Эти - пусть пакуют вещи,
    Им на пенсию пора,
    Коль они никак не могут
    Выгнать беса из ребра. Оставить комментарий

     
     
     


    Смотрите также по данному разделу
     
    Исполнителям
    bushka спасибо за работы
    olga26 Ольга прекрасный заказчик. Оплата всегда вовремя. Все вопросы оперативно обсуждаются и решаются. Спасибо за приятное сотрудничество и отзыв.
    Ежик в тумане Спасибо за работу!
    elizabethwind Очень приятно было Вам помочь. Спасибо за интересный заказ, обращайтесь! :)
    Елена Вахрушева Елена Вахрушева прекрасно справилась с работой по налоговому планированию! Все сделано вовремя, работа подробная и понятная!
    Zlato Спасибо за заказ! Было приятно с Вами сотрудничать!
    Svetlana_2018 Благодарю за выполненную работу! Приняли с первого раза.
    svetcalinina777 Спасибо за заказы. Приятно сотрудничать!
    374818 (Constантин) Спасибо большое , Константин!!! Решение выполнено подробно и красиво оформлено!
    valnik Большое спасибо за работу! Все качественно и в срок!
    Новые отзывы
    Программистам Дизайнерам Сайты Сервис Копирайтерам Файлообменики Заработок Социальная сеть Статистика
  • Советы и статьи
  • Основы программирования
  • Веб-программирование
  • Soft, программы
  • Статьи, Советы
  • Форум дизайнеров
  • Soft дизайнеров
  • С чего начать?
  • Создание сайтов
  • Раскрутка сайтов
  • CMS системы, магазины
  • Домены, Хостинг
  • Soft, программы
  • Безопасные сделки
  • Менеджеры
  • Личные авторы
  • Личные исполнители
  • CМС Уведомления
  • Email Уведомления
  • СМС пользователям
  • Емэйл и СМС Рассылки
  • Объявления Уведомления
  • Публикация картинок
  • Сокращение ссылок
  • Статьи и Советы
  • Seo
  • Soft, программы
  • Файлообменник бесплатный
  • Обзор файлообменников
  • Заработок на
    файлообменниках
  • Статьи и Советы
  • Облачные хранилища
  • Сайт помощи студентам
  • 2х уровневая реферальная
    программа
  • Удаленное создание заказов
  • Форум о Заработке
  • Статьи, советы
  • Фотогалерея
  • Видеогалерея
  • Лучшие
  • Пользователей: 269918
  • Исполнителей: 7090
  • Заказано работ: 326742
  • Выполнено на заказ: 119166
  • Готовых работ: 160505
  • В библиотеке:2439
  • Полная Статистика
  • контрольные по эконометрике для нас несложно это.
      Доклад   Диплом  Диссертация  Курсовая  Отчеты по практике  Контрольная  Реферат  Решение задач  Лабораторная  Презентация  Бизнес-планы  Эссе  Отзывы и рецензии   Монография   Чертежи   Перевод   Набор текста, формул   Онлайн