Перевод текста с украинского на англ

ІІ. Текст для перекладу з української мови англійською.
Кількість концепцій реформування системи охорони здоров’я (ОЗ) в Україні продовжує зростати в геометричній прогресії. Не дивно, що проблема ОЗ має непогані перспективи на обговорення в режимі телешоу на найближчі років 10–15, успішно замінивши такі суспільні жуйки, як НАТО або друга державна мова.
Громадян можна тішити сподіваннями і говорити їм те, що вони хочуть чути, експлуатуючи ностальгію за «доступною, безкоштовною і якісною медициною» з одночасним відшкодуванням моральних і матеріальних збитків за хамське ставлення в комунальних лікарнях і лікарські помилки.
Лікарів, презентуючи все нові й нові концепції, можна обнадіювати статусом державного службовця і водночас орієнтувати на ринкову зарплатню північноамериканських колег.
Тимчасом медичний істеблішмент разом з вищою політичною владою, підтримуючи увесь цей гамір, займатимуться своїми справами. Керівництво медичних закладів, виконуючи завдання політиків – створювати ілюзію удаваного благополуччя в медичній сфері, будуть визначати місце на ринку підлеглим лікарям; наповнювати ринок новими штатними бюджетними одиницями; самі собі визначати завдання і проблеми з метою отримання додаткових бюджетних асигнувань; шукати меценатів і спонсорів для вирішення «стратегічних державних» завдань, експлуатуючи образ подвижників, який їм створила держава.
Історія українських медичних реформ. Етапи великого шляху – від інституту сімейного лікаря до неприбуткових комунальних підприємств.
Сьогодні кількість людей, готових позитивно оцінити не те що результати, а хоча б напрямки діяльності держави в медичній сфері, досить мізерна. Серед реформаторських напрямків можна виділити 5 основних: 1) Інститут сімейного лікаря; 2) ―страхова медицина‖; 3) лікарське самоврядування; 4) університетські клініки; 5) некомерційні комунальні підприємства.
Інститут сімейного лікаря
Інститут сімейного лікаря може бути створений або ринком за кошти громадян, або
державою за кошти бюджету. Ідея створити лікаря, який поєднає в собі кількох спеціалістів і зможе виконувати великий обсяг роботи за невеликі гроші, «чомусь» не вдалася. Треба сказати, що жоден із новостворених медичних університетів так і не наважився скористатися самоврядними повноваженнями й оголосити набір на навчання за спеціальністю «сімейна медицина», мабуть, передбачаючи «неабиякий» інтерес абітурієнтів.
Державі, щоб підготувати таких фахівців у запланованій кількості й забезпечити їх матеріально-технічними ресурсами, треба витратити не один річний бюджет країни. До того ж держава уже давно дезорієнтувалася в часі і просторі, наївно сподіваючись, що вона здатна навчити молодого фахівця бодай азів хірургії, акушерства, кардіології, неврології та ін. Ринок, який створений у «бюджетно-соціальній медицині», цього ніколи не допустить.
Сама ідея «сімейної медицини» має право на життя, як і будь-яка інша ідея, але треба врахувати таке: інститут сімейного лікаря загалом не є якоюсь уніфікованою моделлю для тих держав, у яких він є. В одних країнах цей інститут існує в системі координат державного сектору, в інших – у приватному секторі, і в обох випадках він не є предметом уваги політичної влади. Є країни, де сімейний лікар – це не місце першого працевлаштування молодого фахівця, а якщо так, то термін інтернатури значно довший, ніж з інших спеціальностей. Кожне суспільство має свій, відповідний до його ментальності, економічного розвитку і запиту, інститут сімейного лікаря.
Наш інститут сімейного лікаря – це продукт вітчизняних кабінетних мудреців, далеких від медичної практики та соціології, але зате дуже близьких до бюджетних коштів, така собі імітація діяльності.